Ні для кого не є секретом, що дерево – це живий організм. Як і все живе, воно містить в собі чималу кількість цілющої вологи. Але якщо для живого дерева волога є необхідною умовою існування, то для пиломатеріалу, виготовленого з нього, ця ж волога стає згубною. Пиломатеріали з підвищеним вмістом вологи схильні до грибкових уражень, що, в свою чергу, призводить до гниття матеріалу і руйнування його структури. Якщо такий матеріал використовувати для готових виробів, вони прослужать вам недовго – почнуть розтріскуватися, жолобитися і розсихатися. Словом, технічні властивості сирого пиломатеріалу набагато нижчі і тому перш, ніж його використовувати, його необхідно просушити.
Способів сушіння пиломатеріалу існує безліч. Однак найпоширеніші – це атмосферне і камерне.
Атмосферне сушіння – це сушіння на відкритих повітряних просторах або під навісами. Переваги цього виду в тому, що він не вимагає особливих витрат, а головний недолік в тому, що протікає цей процес досить довго, оскільки в зимовий час пари вологи практично не поглинаються повітрям. У залежності від призначення пиломатеріалу після проходження атмосферного сушіння його ще підсушують в сушильних камерах.
Сушильні камери являють собою опалювальні приміщення, де процес сушіння відбувається або в нагрітому повітрі, або в перегрітій парі при атмосферному тиску. Переваги сушіння в сушильних камерах наступні: по-перше, її можна здійснювати незалежно від пори року і погодних умов. По-друге, процес сушіння проходить набагато швидше, ніж при атмосферному сушінні. По-третє, такі сушки регулюються, що дозволяє досягти бажаного рівня вологості пиломатеріалу. Однак сушіння в сушильних камерах, звичайно, більш витратне у порівнянні з атмосферним сушінням.
Крім перелічених, в залежності від призначення та обсягів пиломатеріалу виробники застосовують такі види сушіння, як контактне, індукційне, сушіння в рідинах (петролатумне), в полі струмів високої частоти, ротаційне та радіаційне, сушіння в камерах ПАП.